Криза 3-х років або чому дитина враз стала неслухняною

З—4 роки — дуже важливий період у житті дитини. Саме в цьому віці започатковуються основи майбутньої особистості,формуються передумови морально-фізичного й розумового розвитку малюка.

Центральною функцією,що визначає всі інші процеси, стає пам'ять. До 3 років дитина розвивалася за рахунок сприйняття зовнішнього світу, тобто вона була цілком у владі середовища, була ним керована. На четвертому році життя завдяки пам'яті,життєвому досвіду дитина починає здобувати своє «Я», стає досить незалежною від оточення. Разом із психічним дозріванням відбувається стрімкий фізичний розвиток особистості. Дитина не тільки усвідомлює себе, але й здатна фізично забезпечити собі незалежність у пересуванні, в обслуговуванні себе.

 Усе це виражається в «кризі 3 років», яка характеризується такими симптомами.

1.   Негативізм — це не просто неслухняність або небажання виконувати вказівки дорослого, а прагнення все робити навпаки,усупереч проханням або вимогам старших. Дитина може не зробити щось тільки тому, що її про це попросили. Часто таке прагнення завдає шкоди й власним інтересам дитини. За яскравої форми негативізму дитина заперечує все, що говорить їй дорослий. Як тільки дорослий погоджується з нею, вона відразу змінює власну «думку» на протилежну. Дитина нібито випробовує в спілкуванні слово«ні», освоює багатий спектр людських відносин.

2.   Упертість — дитина наполягає на своєму не тому, що їй чогось дуже хочеться в цей момент, а тому, що вона це зажадала.Дитина ніби перевіряє, чи може вона щось вимагати та чи виконають цю вимогу.

 Упертість варто відрізняти від наполегливості.Раніше дитина була під владою афектів, щохвилинних бажань і наполегливо цього домагалася, вона була нібито зачарована предметом і її до нього «тягло», а ступінь наполегливості виражався в силі, із якою дитина прагнула до предмета, у концентрації уваги на цьому предметі. Мотивом упертості є те, що дитина зв'язана тільки своїм первісним рішенням і нізащо не хоче від нього відступати.

3.   Норовливість — це центральний симптом для«кризи З років». Від негативізму норовливість відрізняється тим, що вона безособова. Негативізм завжди спрямований проти дорослого, який у цей момент спонукає дитину до тієї або іншої дії, а норовливість, у свою чергу, спрямована проти норм поведінки, установлених для дитини. Тут позначається «норовлива установка» стосовно всього способу життя, що склався до 3 років, до норм, які пропонуються, до іграшок, що цікавили колись.

 Від звичайної недостатньої піддатливості дитини норовливість відрізняється тенденційністю. Дитина бунтує, її незадоволене,зухвале «Та ну!» виражає тенденцію в тому розумінні, що воно дійсно пройняте прихованим бунтом проти того, із чим дитина мала справу раніше.

4.   Свавілля — дитина все хоче робити сама,відмовляється від допомоги дорослих і домагається самостійності там, де їй ще не вистачає умінь.

 Три наступні симптоми мають другорядне значення.

5.   Протест-бунт — уся поведінка дитини набуває рис протесту, начебто дитина перебуває в стані війни з оточуючими, у постійному конфлікті з ними. Постійні дитячі сварки з батьками стають звичайним явищем.

6.   Знецінювання дитиною особистості близьких.Малюк може почати ображати матір або батька лайливими словами, які раніше ніколи не вживав. Він раптом різко змінює ставлення до своїх іграшок,замахується на них, начебто вони живі, відмовляється грати з ними. У його лексиконі з'являються слова й терміни, що позначають тільки негативне, і все це стосується речей, які самі по собі жодних неприємностей не завдають.

7.   Деспотизм або ревнощі. Цей двоїстий симптом проявляється в різних родинах по-різному. У родині з єдиною дитиною зустрічається прагнення малюка до деспотизму. У нього з'являється бажання виявити деспотичну владу стосовно оточуючих. Так, мати не повинна йти з дому,вона має сидіти в кімнаті, як дитина цього вимагає. Їй повинні дістати все,чого вона вимагає. Дитина намагається повернути той стан, який був у ранньому дитинстві, коли фактично виконувалися всі її бажання.

 У родині ж із кількома дітьми цей симптом називається симптомом ревнощів: стосовно молодших або старших дітей. У цьому випадку виявляється та ж тенденція до панування, деспотизму, до влади — як наслідок ревнивого ставлення до інших дітей.

 Криза проявляється як бунт проти авторитарного виховання: це нібито протест дитини, що вимагає самостійності, яка переросла ті норми й форми опіки, що склалися в ранньому віці. Дитина дуже мала, і їй здається, що говорити «ні» і бути особистістю — це одне й те саме. Освоюючи саме такі форми поведінки, дитина намагається виявити себе як особистість. Ми хочемо ще раз підкреслити, що «криза 3 років» є складним, але нормальним періодом у житті будь-якої дитини. Дитина опановує нові, більш дорослі форми поведінки, і ми повинні з розумінням і турботою ставитися до маленької людини,що пізнає саму себе.

 Дитина має бути впевнена в тому, що, якби вона себе не поводила, її завжди любитимуть і ніколи не покинуть. Поважайте ту мужність, що потрібна дитині, яка переживає першу кризу самопізнання. Треба намагатися ставитися до цього з певною часткою гумору й розсудливістю, тоді дитина незабаром зрозуміє, що самостійність вимагає більшого ніж просто цілковитого заперечення.

 Так, Ле Шан пропонує зробити слово «ні» для всіх розвагою та грою. Воно втратить свою небезпеку, якщо мама скаже «ні» до того, як його вимовить малюк. Наприклад, мама запитує: «Як щодо того, щоб з'їсти трохи риби на сніданок, Петрику?», а потім, кривляючись, відповідає засина: «Ні! Ні! Ні!» Або коли батьки кажуть «ні» у відповідь на все, що їм говорить дитина. Тим самим вони звертають увагу дитини на те, що для її розвитку буде краще, якщо вона обере іншу лінію поведінки, а не цю безглузду позицію заперечення.

 Можна дати дитині «зворотну інструкцію»: «Тобі категорично забороняється за будь-яких обставин чистити зуби, і тобі не можна лягати спати до півночі!». Якщо це вимовляється з доброю усмішкою, такий метод виховання тільки зміцнює батьківський авторитет і приводить до позитивних результатів. Паралельно дитина опановує розуміння умовності заборон, те, що до заборон слід підходити усвідомлено.

 Крім цих заходів, необхідно усвідомити, що настав час для більш самостійного вибору дитини, для надання їй більших можливостей, щоб визначити, ким є ця маленька людина і що їй потрібно. Треба показати дитині, що ви розумієте: вона відшукує власну особистість, у якої розширюються права й привілеї. Малюк, звичайно, розуміє, що перехід від безпорадної дитини до відповідального за власні вчинки дорослого потребує тривалого часу, але дорослі можуть допомогти їй прийти до цього розуміння швидше.

 Наприклад, можна використати такі фрази:

 «Ти ще не настільки дорослий, щоб переходити через дорогу самостійно, але ти вже досить дорослий, щоб самому вибирати, що будеш їсти на сніданок: вівсяні пластівці або яєчню з ковбасою».

 «Ти ще не настільки дорослий, щоб вирішувати,коли тобі лягати спати, але ти вже досить дорослий, щоб вибирати, де ти будеш грати вдень: надворі або вдома» і т. ін.

 За умови уважного, мудрого й турботливого ставлення до дитини вона може не проявляти настільки гострих форм негативної поведінки або швидко їх переборює.

 Освоюючи негативні форми поведінки, дитина не тільки в майбутньому зможе сказати «ні» торговцеві наркотиками, «ні» — участі в бійці.

 За сприятливим виходом із «кризи 3 років» дитина вступає в зовсім нові стосунки з батьками. У неї з'являється гордість за власні досягнення. Це виражається в певному комплексі поведінки:

 1)   у прагненні до досягнення результату своєї діяльності: діти не просто маніпулюють предметами, але наполегливо шукають потрібний спосіб розв'язання завдання. Невдача, як правило, не призводить до відмови від задуманого — діти не змінюють своїх намірів і кінцевої мети;

 2)  досягнувши бажаного, діти прагнуть відразу продемонструвати власні зусилля дорослому, без схвалення якого ці зусилля значною мірою втрачають свою цінність (негативне або байдуже ставлення дорослого до їхнього результату може образити й навіть уразити психіку дитини);

 3)   у загостреному почутті власної гідності, що виражається в підвищеній уразливості й чутливості до визнання власних досягнень, емоційних спалахах через дрібниці, у пустощах і перебільшенні власних успіхів.

 Однак варто враховувати, що індивідуальні відхилення можуть сягати 5—6 місяців у той або інший бік, і це нормально.

 Успішно подолавши «кризу 3 років», дитина до 4 років здатна опанувати не лише тіло, але й голос: мова стає чіткою, ясною. Вона вже вміє спілкуватися, добре викладає власні думки.

 Дитина обожнює грати «у дорослих» або працювати «не насправді», як дорослі. Вона грає і з однолітками, але гра з дорослими для неї, як і раніше, є найвищою радістю. Це дозволяє батькам і вихователям ефективно брати участь у діяльності дитини та скеровувати її  в потрібне русло. Дитина в цьому віці завдяки унікальній можливості буквально всмоктувати величезну кількість інформації про зовнішній світ має потребу в мудрому вчителі. Для повноцінного формування дитини необхідне постійне вміле керівництво з боку дорослих, які знають особливості розвитку психічних і фізичних процесів дітей і здатні формувати їх грамотно й дбайливо